В Іллінецькій громаді — понад 800 ветеранів. За кожною цифрою — людина, родина, історія, яку змінила війна. Всі вони потребують мати поруч того, хто зрозуміє.
Саме для цього в Іллінцях створили спілку «Ветеранський простір “Точка опори”». Її очолює Тетяна Огородник. Для неї ця справа має особисте значення: її чоловік зник безвісти в листопаді 2022 року. Із власного досвіду жінка знає, наскільки важливо мати людей, з якими можна розділити переживання й не пояснювати щоразу, чому тобі непросто.
«У якийсь період ти хочеш закритися і нікому не відкриватися, а потім приходить момент, коли розумієш, що тобі вже просто тісно в тій самотності, хочеться людей. І саме так, крок за кроком зібралися однодумці, які допомогли створити цей простір», — ділиться спогадами Тетяна Огородник.
У 2023 році жінка зареєструвала першу громадську організацію «Хоругви». Ідея створити простір, де могли б отримувати підтримку родини військовослужбовців, виникла після загибелі Максима Камінського — воїна, який став на захист України ще у 2014 році. Під час його поховання Тетяна обговорила цю ідею з побратимом свого чоловіка, який був її другом.
Згодом, поспілкувавшись з однодумцями, вона дійшла висновку, що родинам військових потрібне не лише об’єднання, а й місце для живого спілкування та взаємної підтримки. Так поступово сформувалася ідея створення фізичного ветеранського простору.
Тетяна звернулася до голови Іллінецької міської ради, який підтримав ініціативу. У 2025 році зареєстрували громадську спілку «Ветеранський простір “Точка опори”». Спільними зусиллями вдалося втілити задум у життя та створити простір, де ветерани й родини військовослужбовців можуть зустрічатися, спілкуватися й отримувати підтримку.
«Простір, створений за принципом «рівний рівному». Я сама є дружиною безвісти зниклого військовослужбовця. У нашій команді також працюють ветеран з інвалідністю, сестра загиблого захисника та дружина ветерана з інвалідністю. Ми знаємо з власного досвіду, наскільки важливо мати місце, де тебе зрозуміють, де можна поділитися своїм болем і відчути підтримку, знайти плече, на яке можна спертися», — розповідає Тетяна Огородник.
Тут зустрічаються люди, яких торкнулася війна: ветерани, рідні загиблих і зниклих безвісти захисників, діти військовослужбовців, ветеранів з інвалідністю, внутрішньо переміщені люди.
Підтримка не обмежується розмовами. У просторі організовують майстер-класи, екскурсії, спільні заняття та зустрічі. Минулого року для дітей, чиї батьки воюють, загинули або зникли безвісти, проводили новорічні свята. Учасники простору малюють, виготовляють декор із гіпсу, заливають свічки. А ще їздять на риболовлю, готують юшку, грають на гітарі й співають.
«Людям хочеться відпочивати, і хочеться відпочивати в колі однодумців», — пояснює Тетяна Огородник.
Іноді учасники самі озвучують ідеї, які команда намагається втілити. Так, рідні загиблих і зниклих безвісти військових захотіли спробувати стріляти. Для цього знайшли знайомого мисливця, який допоміг організувати заняття з малокаліберною зброєю.
Водночас зібрати людей на спільні заходи буває непросто. Ветерани працюють, живуть у різних населених пунктах громади, а з транспортом не завжди зручно. Та й не всі готові одразу відкриватися іншим. Тетяна каже, що довіру доводиться вибудовувати поступово, іноді — телефонуючи особисто й запрошуючи на зустріч.
«Після війни дуже складно буває довіряти іншим людям, яких ти не знав до того. Але процес іде, ми рухаємося. Є підтримка з нашого боку, є підтримка зі сторони хлопців», — говорить Тетяна Огородник.
Є у просторі й потреби, які складніше закрити власними силами. Штатного психолога немає — у невеликому місті знайти фахівця, який міг би надавати професійну допомогу, непросто. Є також потреба в юридичних консультаціях.
Тому команда співпрацює з громадськими організаціями з Вінниці, які надають психологічну підтримку. Якщо ветеран або хтось із його рідних хоче попрацювати з психологом, організовують онлайн-зустрічі. Такий формат має ще одну перевагу: людина може говорити про особисте з фахівцем, який не живе в її громаді.
На роботу простору щороку передбачають близько мільйона гривень. Ці кошти спрямовують на оплату праці чотирьох штатних працівників, комунальні послуги, матеріали та організацію поїздок. Приміщення перебуває на балансі Вінницького обласного центру зайнятості.
За потреби долучається й громада. Зокрема, після звернення простору виділили кошти на облаштування доступної туалетної кімнати для людей з інвалідністю.
Тетяна Огородник каже, що ідей для нових занять і зустрічей багато, однак не завжди вистачає часу на все. Та головне для команди — залишатися відкритими до потреб людей, які приходять по підтримку.
