Палац із 43 кімнатами, колекцією з сотень картин, старовинним парком і таємницями кількох епох. У Вороновиці на Вінниччині збереглася резиденція, де колись влаштовували бали, а згодом Олександр Можайський проводив експерименти з літальними моделями. Сьогодні історична споруда стала культурним осередком громади, хоча значна частина її приміщень потребує відновлення.
Вороновицький палац — одна з архітектурних пам’яток Вінниччини, історія якої поєднує аристократичний побут XVIII століття, складні зміни власників, розвиток авіації та події XX століття. За його фасадом приховані не лише залишки колишньої розкоші, а й історії про мистецькі колекції, бібліотеку на тисячі томів і спроби людини підкорити повітря.
Нині в будівлі працюють бібліотека, школа мистецтв і музей авіації та космонавтики. Водночас не всі приміщення доступні відвідувачам: частина палацу залишається закритою через потребу в ремонтних роботах.
Детальніше про таємниці розкішної резиденції розповідають журналісти видання “Вінниччина онлайн”.
Палац, який мав демонструвати статус власників
Історія резиденції почалася у 1770-х роках, коли для Францішка Ксаверія Грохольського на місці старішої садиби звели новий палац. Будівництво тривало упродовж 1770–1777 років. Для споруди обрали найвищу частину маєтку, завдяки чому вона стала домінантою навколишнього простору.
Архітектура будівлі відповідала уявленням тогочасної шляхти про престиж і європейську культуру. Центральний корпус із парадним портиком і фронтоном доповнили вигнутими бічними крилами. В оформленні поєдналися риси раннього класицизму, барокові традиції та мотиви античної архітектури.
Фасад прикрасили рослинними гірляндами, зображеннями плодів і букраніями — декоративними мотивами у вигляді черепів биків, відомими ще з античних часів. Такі деталі були не просто оздобленням: вони підкреслювали культурні амбіції власників і прагнення відповідати європейським архітектурним тенденціям.
Однак маєток не обмежувався самим палацом. Він мав розвинену господарську інфраструктуру, необхідну для повсякденного життя шляхетної родини.
Як розповідає екскурсовод Ольга Свирида, на території досі можна побачити стару конюшню, фронтон колишньої каретної та частину давніх липової й соснової алей. Колись поруч була й псарня.
Важливу роль у композиції маєтку відігравав парк, облаштований за принципами французького регулярного саду. Алеї мали чітку геометрію, рослини формували й підстригали, а перед головним фасадом розташовувався круглий партер.
«Палац починався не від дверей. Він починався ще з дороги, воріт, алеї, саду», — пояснює Ольга Свирида.
Тому гості спочатку бачили весь маєток із його господарськими спорудами, садом і під’їзними шляхами, а вже потім потрапляли до парадних приміщень.
43 кімнати, бали та мистецькі колекції
У палаці було 43 кімнати, кожна з яких мала своє призначення. На другому поверсі, відомому як парадний бельетаж, приміщення розташовувалися анфіладою — одне переходило в інше. Тут були урочисті зали, їдальня, кабінети та бібліотека.
Найбагатше оздоблення зосереджувалося в південному крилі. Одним із найвиразніших інтер’єрів стала овальна зала, декоративне оформлення якої частково збереглося донині.
Стелю прикрашають численні ліпні елементи, рослинні орнаменти й античні образи. Серед них — жіночі постаті з келихами, музичними інструментами та рогами достатку. Екскурсоводи пов’язують ці зображення з вакханками й святами на честь давньогрецького бога Діоніса.
Колись зала була простором для урочистостей і танців. Музиканти могли розміщуватися на хорах у верхній частині приміщення, куди вели гвинтові сходи. Згодом цей прохід замурували, тож тепер відвідувачі бачать лише білу стіну.
Про первісне призначення зали нагадують також її акустика, декоративні розетки навколо люстр і конструктивні рішення, передбачені для обслуговування важких освітлювальних приладів.
Культурні амбіції родини проявлялися не лише в архітектурі. Антоній Грохольський, який побував у Римі та Ліворно, привіз до маєтку значну колекцію живопису. За історичними описами, вона налічувала 519 картин французьких, голландських, фламандських та італійських художників. Серед згаданих у джерелах авторів — Тіціан, Рембрандт і Рубенс.
Ще однією гордістю власників була бібліотека приблизно на 10 тисяч томів. Книги зберігали французькою, польською та англійською мовами.
Сьогодні книжкова традиція маєтку продовжується в іншій формі: у палаці працює бібліотека Вороновицької громади.
Директорка бібліотеки Оксана Юрченко звертає увагу на цю символічну спадкоємність: колись книжки були частиною приватної колекції шляхетної родини, а тепер бібліотека відкрита для місцевих жителів.
Як Грохольські втратили маєток
Історія родини не обмежилася періодом розквіту. Наприкінці XVIII та впродовж XIX століття політичні зміни в регіоні впливали на становище польської шляхти. Після польських повстань маєтки могли ставати об’єктами конфіскацій, примусових продажів та інших адміністративних рішень.
У Вороновиці збереглася популярна версія, нібито останній представник родини Грохольських програв палац у карти. Проте екскурсовод Ольга Свирида не погоджується з таким поясненням.
За її словами, історія втрати маєтку була складнішою: власника змушували продати нерухомість, а повернутися до колишньої резиденції родині не вдалося. Архівні матеріали містять відомості про передачу маєтків і продаж через аукціон.
Як пояснює директорка бібліотеки Оксана Юрченко, зміна власника стосувалася не лише палацу. До маєтку належали й навколишні поселення, зокрема Сорочин, Потуш, Ізабелівка та Ганщина. Тож ішлося про перехід до інших господарів цілого комплексу земель і населених пунктів.
У 1868 році маєток перейшов до родини Можайських. Із цим періодом пов’язана ще одна важлива сторінка історії Вороновиці — ранні експерименти з літальними апаратами.
Олександр Можайський і мрія про політ
Олександр Можайський був морським офіцером, однак значну увагу приділяв дослідженню польоту птахів і можливостям створення літальних апаратів. Він працював із повітряними зміями та моделями, намагаючись знайти конструкцію, здатну піднятися в повітря.
За місцевими історичними матеріалами, експерименти проводили у Вороновиці та поблизу Потуша. Одна з моделей, за описами, мала крила, хвостове оперення й колеса.
Її прив’язували довгою мотузкою до воза, який тягнули коні. На схилі модель могла підійматися над землею та рухатися за возом, після чого знову опускалася на колеса.
Саме з діяльністю Можайського пов’язують появу в палаці музею авіації та космонавтики.
Водночас історію його досліджень варто розглядати в ширшому контексті розвитку авіації. Називати Можайського беззаперечним винахідником першого у світі літака було б спрощенням: становлення авіації охоплювало численні експерименти й різні інженерні підходи.
Проте зв’язок дослідника з Вороновицею надав колишній шляхетській резиденції нового історичного значення. Тут перетнулися дві різні епохи: світ аристократичної культури XVIII століття та технічні пошуки XIX-го.
Революція, перебудови та нове призначення
У XX столітті палац пережив значні втрати. Під час подій 1918 року маєток пограбували, частина майна зникла або була знищена. Відтоді будівля остаточно перестала бути приватною резиденцією.
У різні роки тут розміщували установи, а згодом — школу. Приміщення перебудовували відповідно до нових потреб, через що частина первісного вигляду та функціонального планування була втрачена.
За словами Оксани Юрченко, у радянський період палац перебував далеко не в тому стані, у якому його можна побачити сьогодні. Згодом розпочалися відновлювальні роботи, з’явилося фінансування, і споруда поступово повертала собі риси архітектурної пам’ятки.
Водночас деякі епізоди місцевої історії ще потребують додаткового документального підтвердження. Зокрема, краєзнавці розповідають, що під час німецької окупації в палаці могла діяти нацистська школа розвідки «Абвер». Існують також легенди про підземні ходи, один із яких нібито вів у напрямку костелу. Ці перекази потребують окремої архівної перевірки.
Бібліотека, мистецька школа та музей сьогодні
У 2003 році до палацу переїхала бібліотека. Нині в будівлі також працює школа мистецтв і музей авіації та космонавтики.
Колишня резиденція стала місцем проведення культурних і освітніх заходів. Тут організовують виставки, дитячі заняття та зустрічі громади. Щосуботи відбуваються кінопокази просто неба, працюють розмовний клуб «Розмовляй українською» та дитячий ляльковий театр, проводять бібліопікніки.
Водночас потенціал історичної споруди поки використаний не повністю. Значна частина приміщень залишається закритою через потребу в ремонті.
Попри це, палац продовжує виконувати важливу функцію в житті Вороновиці. Замість приватних прийомів і шляхетських балів тут відбуваються заходи, доступні мешканцям громади.
Стара липова алея, залишки господарських споруд і фрагменти декоративного оздоблення дають змогу уявити, яким був маєток понад два століття тому. Тоді його простір об’єднував житлові кімнати, парадні зали, парк і господарство, а тепер він поєднує історичну спадщину з культурним життям сучасної громади.
За свою історію Вороновицький палац пережив зміну власників, революційні події, перебудови та зміну суспільного устрою. Він утратив значну частину колишнього майна й розкоші, проте не зник із життя населеного пункту.
Сьогодні тут збираються читачі, діти, відвідувачі музею та учасники культурних заходів. І хоча призначення будівлі змінилося, вона й далі залишається місцем зустрічі людей — тепер уже не заради шляхетських балів, а заради знань, мистецтва та спільного культурного життя.
