У Гнівані відбулася зустріч із ветераном війни Петром Кривеньким, який пережив російський полон. Під час заходу журналісти «Вінницький район онлайн» ексклюзивно поспілкувалися з представниками Гніванської громади про підтримку ветеранів, реабілітацію після служби та полону, допомогу родинам військовослужбовців і необхідність змінювати ставлення суспільства до Захисників.
Повернення з війни — це не лише довгоочікувана зустріч із рідними. Для ветерана часто починається новий, не менш складний етап — відновлення фізичного та психологічного здоров’я, пошук роботи, вирішення житлових і юридичних питань, адаптація до цивільного життя та повернення до звичного соціального середовища.
Особливо непростим є шлях тих, хто пережив полон. Саме тому історія Петра Кривенького, який повернувся додому після перебування у неволі, стала важливою подією для Гніванської громади.
«Важливо, щоб ветеран знав: він не один»
Петра Кривенького після повернення зустрічала громада. За словами керівниці Центру життєстійкості в Гніванській громаді та голови громадської організації «Центр промінь надії» Ольги Бобрусь, ця зустріч стала важливим моментом для ветерана.
«Коли він тільки в перший день повернувся, багато людей зібралося на центральній площі. Його зустрічали з квітами, з обіймами. Це був дуже теплий прийом, який допоміг йому побачити, що він не дарма провів усі ці роки в полоні, у знущаннях і пережив такий важкий період часу», — розповіла Ольга Бобрусь.
Водночас у громаді наголошують: підтримка потрібна не лише тим, хто вже повернувся. Частина Захисників досі перебуває у полоні або вважається безвісти зниклою.
Нині у Гніванській громаді 7 Захисників перебувають у полоні, ще 61 військовослужбовець вважається безвісти зниклим. За кожною цифрою — конкретна людина та родина, яка продовжує чекати. Саме тому окремим напрямом роботи громади є підтримка сімей полонених та безвісти зниклих військовослужбовців.
«Ми організовуємо зустрічі для родин загиблих Героїв, для дружин і матерів, для дітей, для родин зниклих безвісти», — зазначила Ольга Бобрусь.
З якими проблемами звертаються ветерани
Фахівчиня із супроводу ветеранів Гніванської громади Ірина Лук’янчикова розповідає, що ветерани звертаються з різними питаннями — від лікування та житла до психологічної й юридичної допомоги.
«На сьогодні ветерани звертаються з житлових питань, їх цікавить медичне лікування, адаптація, юридичні питання. Дуже багато запитів стосується психологічної підтримки. Потрібне розуміння громади — щоб люди навчалися і знали, як зустріти ветерана, як його розуміти», — пояснила вона.
У громаді працюють фахівці із супроводу ветеранів та діє програма «Життєстійкість».
«Практично кожен відділ, який є в Гнівані, знає, що потрібно в першу чергу допомагати ветеранам. Але не вистачає працівників. Потрібно більше працювати над цим, тому що ветеранів стає все більше і виникає набагато більше питань, які потрібно вирішувати», — наголосила Ірина Лук’янчикова.
Повернення до роботи: один із найскладніших етапів
Одним із найбільших викликів залишається працевлаштування. Через поранення та інвалідність ветерани часто не можуть повернутися до професії, якою займалися до війни.
«Їм важко знайти роботу. На тій роботі, на якій вони працювали раніше, вони вже не можуть працювати, бо мають групи інвалідності», — зазначила фахівчиня.
Водночас навіть перекваліфікація підходить не всім.
«Є програми на навчання, але багато хто не може навчатися, тому що має ПТСР, проблеми з пам’яттю, із запам’ятовуванням. Їм складно», — додала вона.
Громада теж повинна адаптуватися
На думку Ірини Лук’янчикової, суспільство має не просто вимагати від ветеранів адаптації, а й саме готуватися до їхнього повернення.
«Ветеранів не потрібно боятися і не потрібно говорити, що вони всі прийдуть контужені. Так, вони всі повернуться зміненими, з великим досвідом. І найголовніше — не їх потрібно адаптувати, а адаптувати суспільство до того, щоб ми були готові зустріти ветеранів», — наголосила вона.
У Центрі життєстійкості проводять ретрити, пікніки, риболовлю та зустрічі для ветеранів і їхніх родин. Окрему увагу приділяють сім’ям загиблих, полонених та безвісти зниклих військовослужбовців.
Також громада працює над безбар’єрністю та створенням умов для ветеранів з інвалідністю.
«Безбар’єрність — це гідність. У ветеранів можуть бути не лише фізичні, а й комунікаційні чи емоційні бар’єри. Перше, з чим стикається ветеран після повернення, — це бар’єри. І їх подолання — це перше питання, яке громади повинні вирішувати», — сказала Ольга Бобрусь.
У громаді також намагаються не чекати, поки ветеран сам звернеться по допомогу. За словами Ольги Бобрусь, інформація про повернення військовослужбовця передається на місцевий рівень, а фахівці можуть самі запропонувати підтримку.
«Є напрацювання, щоб не чекати, поки ветеран сам прийде, а вже в першу чергу зустрічати ветерана, який повернувся, і йти до нього додому», — наголосила вона.
Такий підхід громада розробляла спільно з ГО «Право на захист» у межах роботи над ветеранською політикою.
Перший контакт — фахівець із супроводу ветеранів
За словами Ольги Бобрусь, у Гніванській громаді відкрили дві посади фахівців із супроводу ветеранів. Вони стають однією з перших ланок допомоги для військовослужбовця після повернення.
«Вони дуже активно допомагають ветеранам, тому що це перші особи, до яких може звернутися ветеран, коли повертається з війни. Ветеран і його родина безпосередньо звертаються до фахівців із супроводу ветеранів. Там працюють дві дівчини, які мають дотичність до військової служби», — розповіла Ольга Бобрусь.
Після звернення фахівці визначають потреби ветерана та його родини й допомагають отримати відповідні послуги.
«Вони заповнюють вхідні анкети, акти оцінки потреб, і відповідно до цих потреб ветеран направляється у відповідні служби, до яких має запит», — пояснила керівниця Центру життєстійкості.
«Титани»: підтримка від тих, хто сам пройшов війну
Ще одним важливим елементом ветеранської політики у громаді стала діяльність громадської організації «Титани». Її заснував ветеран, який сам повернувся з війни з ампутацією.
«Ветеранам простіше прийти до того, хто знає їхні потреби, тому що він сам там був», — пояснила Ольга Бобрусь.
Громадська організація співпрацює з місцевою владою та іншими організаціями, допомагаючи проводити заходи й підтримувати ветеранів у процесі адаптації.
Війна не закінчується в день повернення
Повернення військовослужбовця з фронту — це лише початок нового етапу. Для когось він пов’язаний із лікуванням і реабілітацією, для когось — із пошуком роботи та відновленням стосунків, а для родин полонених і безвісти зниклих — із щоденним очікуванням. Сьогодні в громаді 7 Захисників залишаються в полоні, а 61 вважається безвісти зниклим. Десятки родин продовжують чекати на своїх рідних.
Повернення ветеранів потребує часу, підтримки та готовності суспільства розуміти їхній досвід. У Гніванській громаді поступово формують систему, у якій ветеран не залишається сам на сам із проблемами.
Саме суспільство, переконані представники громади, має навчитися зустрічати тих, хто повертається з війни, — з повагою до їхнього досвіду, гідності та права на нове життя.
