26-річний ветеран, артилерист 37-ї окремої бригади морської піхоти ЗСУ, а нині водій навантажувача МХП Олександр Постернак — приклад внутрішньої сили, дисципліни та віри в життя. Його шлях — це історія свідомого вибору, витримки у найскладніші моменти та наполегливого руху вперед.
«Я завжди був серйозним оптимістом — і на війні, і після неї, — каже Олександр. — Дуже важливо “засівати” в голові правильні думки, постійно думати про розвиток, вдосконалювати свої сильні сторони. Усе починається саме з цього».
Добровольчий крок на захист України
Олександр родом зі смт Тростянець Вінницької області. За фахом — механізатор: навчався у Ладижинському коледжі та Вінницькому національному аграрному університеті, поєднуючи навчання з роботою в компанії МХП. Із 2022 року працював водієм навантажувача на переробному комплексі Вінницької птахофабрики.
У 24 роки, ще не підлягаючи мобілізації, він добровільно вступив до лав ЗСУ. Після базової підготовки у Великій Британії під керівництвом новозеландських інструкторів у 2023 році був направлений до 37-ї окремої бригади морської піхоти. Служив у артилерійській батареї, де пройшов шлях від майстра номера обслуги до фактичного командира вогневої групи.
«Ми всі розуміли: на війні потрібно вміти підміняти одне одного. Тому побратими навчили мене бути навідником, командиром гармати, мехводом. Зрештою я неофіційно завершив службу командиром вогневої групи», — розповідає ветеран.
Позивний «Постернау» з’явився випадково — під час першого чергування на позиції, але швидко закріпився серед побратимів.
«Хлопці із Заходу України мали свою манеру говорити. Коли потрібно було вийти зі мною на зв’язок, мій побратим, щоб не називати прізвище, сказав “Постернау”. Так і закріпилося», — усміхається він.
У важких артилерійських буднях силу давали побратимство, чітка самоорганізація, дисципліна, повна відмова від шкідливих звичок, фізичні навантаження та гумор. А ще — спогади про дім, шкільні роки й улюблений футбол.
Особливе місце у цій історії займає ніж, зроблений батьком Олександра власноруч із диска для різання бетону.
«Цей ніж пройшов шлях від АТО — через службу дядька й батька — до сучасної війни. Після того як уламок під час обстрілу зламав лезо, батько виготовив його точну копію. Він був і залишається для мене оберегом», — каже ветеран.
Випробування війною та сила вистояти
Під час одного з бойових завдань позицію артилеристів виявив противник і розпочав обстріл.
«Я знав, що у ворога на цьому напрямку є “Краснопіль” — снаряд із наведенням. Сидіти в бліндажі було смертельно небезпечно», — згадує Олександр.
Вибух стався за метр від Олександра. Завдяки миттєвій реакції та допомозі побратимів йому вдалося вижити та зберегти руку.
П’ять операцій, три місяці реабілітації — і він повернувся до служби, провівши на фронті ще пів року. Після отримання групи інвалідності остаточно повернувся додому.
Повернення до роботи та підтримка МХП
Після поранення Олександр швидко адаптувався до цивільного життя та повернувся на попереднє місце роботи в МХП.
«Як ветеран я відчуваю щиру підтримку: людське ставлення, розуміння, можливість додаткових відпусток. У компанії є багато програм для розвитку й навчання», — зазначає він.
Нині понад 2900 працівників МХП захищають Україну, а більше ніж 900 ветеранів уже повернулися до роботи. З 2023 року в компанії діє програма «МХП Поруч», яка забезпечує комплексну підтримку військових, ветеранів та їхніх родин — від служби до повної реінтеграції у цивільне життя. Саме в її межах Олександр пройшов ефективну реабілітацію.
«Електростимуляція, фізіотерапія, щоденна робота з фахівцем дали результат. Те, що потрібно для життя, — працює. Дрібна моторика ще відновлюється, але лікарі кажуть: потрібен час», — ділиться ветеран
Рух уперед: спорт як опора
Спорт завжди був важливою частиною життя Олександра: у юності він грав у футбол у Першій лізі України, згодом захопився бігом. Після поранення спорт став для нього способом фізичного й психологічного відновлення.
За останній рік ветеран пробіг два напівмарафони в межах благодійних забігів MHP Run4Victory, здобув медалі на змаганнях «Звитяга Нескорених», успішно виступив на Kordon Race, брав участь у футбольному турнірі MHP Football CUP та переміг на дистанції 10 км під час фіналу «Активні парки з МХП» у Ладижині.
«Спорт — це впевненість і рух уперед. Для військових це найкращий спосіб зняти напругу та відновитися», — переконаний Олександр.
Чоловік упевнено дивиться в майбутнє: хоче розвиватися, подорожувати, допомагати іншим. Його мрії прості — власний дім, стабільність і мир.
«Жити, розвиватися, допомагати іншим, подорожувати. Мрії прості — будинок, авто, стабільність. Але найголовніше — щоб закінчилася війна і всі наші хлопці та дівчата повернулися додому живими й неушкодженими», — каже він.
Історія Олександра Постернака — це нагадування про те, що навіть після найважчих випробувань життя триває, а шлях до нових перемог завжди починається з віри в себе.