У селі Лиса Гора Іллінецької громади живе гсподиня, для якої випічка — це не просто кулінарія, а жива пам’ять народу, невидимий місток між поколіннями і спосіб передати любов та тепло.
Журналісти «Вінницький район онлайн» поспілкувалися з Галиною Макальондрою— завідувачкою місцевого будинку культури, матір’ю трьох дітей і бабусею шістьох онуків, яка десятиліттями зберігає й оживляє українські традиції через аромат хліба та тепло своїх рук.
«Кожне свято — зі своїм хлібом»
Випікання стало невід’ємною частиною її життя ще з дитинства, коли цьому навчала мати, а новий сенс воно набуло, коли Галина Олександрівна очолила сільський будинок культури.
«Коли я стала завідувачкою клубу, ми почали проводити свята, і я пекла до кожного з них. До Дня працівника сільського господарства — короваї, до Дня Незалежності — калачі для привітань. До зустрічі весни – жайворонків. Це стало частиною нашого життя», — розповідає Галина Олександрівна.
З приходом весни в її домі з’являється особлива випічка — жайворонки. Вони символізують пробудження природи та повернення птахів до рідної домівки.
«Пташки повертаються до гнізд, а діти — до хліба. Для онуків я печу жайворонків, щоб вони відчули цю радість та смак традицій. Для них це справжнє диво», — ділиться господиня.
«Тісто відчуває настрій»
Секрет її випічки — не лише у рецепті, а й у ставленні до справи.
«Дуже багато залежить від тіста. Але ще більше — від настрою. Якщо печеш без душі, то нічого не вийде. А коли вкладаєш любов — тоді і смак, і вигляд зовсім інші», — переконана Галина Олександрівна.
Процес приготування займає кілька годин і вимагає терпіння:
«Тісто має підійти кілька разів, у теплі й тиші. Усе разом — десь до трьох годин. Але результат того вартий».
Цікаво, що навіть один і той самий рецепт може давати різний смак.
«Наче ті ж самі руки, той самий рецепт — а кожного разу виходить по-іншому. Тісто має свій секрет».
«Діти тримають у руках пташечку — і радіють»
Окрема гордість Галини Олександрівни — її онуки та діти, яких вона навчає традиційному ремеслу.
«Спочатку їм складно зробити ту пташечку. Але покажеш раз-другий — і вони вже стараються. Діти так радіють! Як тримають її в руках — ніби самі хочуть полетіти разом із нею. Для них це дуже цікаво, бо не кожна мама вдома може показати і не всі печуть».
“Одного разу ми з онучкою спекли колобка. ЇЇ радості не було меж. Повірити не могла, що таке можна зробити. Раділа…”
«Перед випіканням — молитва»
Для господині випічка має і духовне значення.
«Коли мішу тісто — молюся. Прошу Бога, щоб усе вдалося. Перехрещу тісто, попрошу, щоб гарно зійшло. І тоді результат завжди кращий».
Традиція, яка живе в родині
Галина Олександрівна переконана: збереження традицій починається з родини.
«Якщо в сім’ї зберігають традиції — діти підхоплюють. Я навчила своїх дітей, тепер вони вчать своїх. Так і передається».
Вона згадує, як у дитинстві теж чекала весняних обрядів, хоча тоді вони мали іншу форму.
«Мама пекла прості пряники, і ми бігали з ними, казали: “Весна з літом зустрічається”. Ми не все розуміли, але відчували — це щось особливе».
«Я люблю пекти — і люди це відчувають»
Найбільшу радість жінці приносить вдячність людей.
«Я люблю працювати з людьми. І вони люблять те, що я роблю. Кажуть: “Оце наша Галочка, вона пече найкраще”. І мені це дуже приємно».
Попри роки, вона продовжує працювати, творити й ділитися теплом.
«Якби тільки їли — я б пекла щодня», — усміхається господиня.
Історія Галини Макальондри показує, що навіть у простих, здавалося б, речах — хлібі, тісті та маленьких пташечках — живе цілий світ традицій і пам’яті. Через свої руки та серце вона передає цей скарб наступним поколінням, перетворюючи давні звичаї на живу, відчутну частину сучасного життя, де любов, сім’я та культура зливаються в неповторну гармонію.