Чорне крило війни знову торкнулося Іллінецької громади. Ще одна болюча втрата сколихнула жителів краю — громада провела в останню путь свого мужнього сина, Захисника України Дмитра Фуківського.
27 квітня у селі Бабин відбулося прощання із полеглим воїном. Живим коридором, тримаючи в руках державні прапори, сотні людей у Вінниці, Липовці, Іллінцях, Паріївці та Бабині зустрічали Героя. Люди ставали на коліна, встеляли його останній шлях весняними квітами, віддаючи шану подвигу та жертовності українського воїна.
Про це повідомляє Іллінецька міська територіальна громада.
У березні Дмитру мало б виповнитися лише 26 років. Натомість — вишитий рушник на хресті, чорні хустки рідних і невимовний біль втрати. Він пішов у вічність на світанку свого життя, не встигнувши здійснити юнацькі мрії, але назавжди залишив по собі світлу пам’ять і приклад незламної любові до Батьківщини.
Дмитро Фуківський народився 30 березня 2000 року. Ще восьмимісячним немовлям його з любов’ю прийняли у свою родину Тетяна Леонідівна та Сергій Васильович Фуківські, подарувавши хлопчику справжній дім, батьківське тепло та турботу. Він зростав добрим, щирим і працьовитим, мав багато друзів, завжди був готовий допомогти іншим.
Після закінчення Бабинської загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів Дмитро вступив до Козятинського міжрегіонального вищого професійного училища залізничного транспорту, де здобув професію майстра залізничного транспорту. Згодом продовжив навчання у Вінницькому транспортному фаховому коледжі.
Змалечку він захоплювався технікою, любив працювати на тракторі, допомагав батькам по господарству, в полі та на городі. Окрім цього, охоче куховарив і завжди був надійною опорою для мами у побутових справах. Турботливий син і найкращий старший брат, Дмитро щиро пишався своєю великою родиною, де підростали п’ятеро молодших братиків і сестричок. Він мріяв про щасливе майбутнє поруч із коханою Анастасією, однак ці плани безжально перекреслила війна.
У травні 2025 року Дмитро Фуківський став до лав Збрjних Сил України. Служив водієм-електриком-мотористом у підрозділі ударних безпілотних авіаційних комплексів роти безпілотних систем аеромобільного батальйону. Серед побратимів мав позивний «Дімон» і зарекомендував себе як відповідальний, надійний та відданий військовослужбовець.
11 жовтня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Богуславка Ізюмського району Харківської області Дмитро загинув внаслідок ворожого удару безпілотника. Тривалий час родина жила надією, адже спочатку воїн вважався зниклим безвісти. Лише 21 квітня 2026 року після ДНК-експертизи тіло Захисника було офіційно ідентифіковано.
У скорботний день провести Героя в останню земну дорогу прийшли рідні, близькі, друзі, побратими, представники влади, односельці та небайдужі жителі Іллінецької громади.
Під час жалобного мітингу Іллінецький міський голова Володимир Ящук висловив щирі співчуття батькам і родині полеглого воїна, наголосивши, що Дмитро до останнього подиху стояв за незалежність України, за своїх рідних і за майбутнє держави. Він підкреслив, що подвиг Героя назавжди залишиться у пам’яті громади, а його ім’я буде вписане в історію як символ самопожертви та мужності.
Зі словами підтримки до родини звернувся староста Бабинського старостинського округу Леонід Стаднік. Він зазначив, що громада втратила свого сина — доброго, щирого і працьовитого хлопця, який віддав життя за Україну.
Свої співчуття висловив і голова Спілки учасників АТО та ветеранів інших бойових дій Сергій Стельмащук, наголосивши, що жертва Захисника не була марною, адже саме завдяки таким воїнам Україна продовжує боротьбу за свободу та майбутнє наступних поколінь.
Присутні вшанували пам’ять Дмитра Фуківського хвилиною мовчання, помолилися за упокій його душі, поклали квіти та зі сльозами прощалися з Героєм.
Поховали Захисника на сільському кладовищі під звучання Державного Гімну України. На знак глибокої пошани над могилою пролунали військові залпи. Представник першого відділу Вінницького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від імені Президента України передав матері Захисника Тетяні Леонідівні Державний Прапор, яким була огорнута труна, як символ держави, за яку її син віддав своє молоде життя.
Іллінецька громада схиляє голову у скорботі та вдячності перед подвигом свого Героя. Світла пам’ять про Дмитра Фуківського назавжди житиме у серцях земляків.
Вічна пам’ять і слава нескореному Герою України.