Немирівчанка Людмила Левонів знайшла свій професійний шлях за кордоном, подолавши мовний бар’єр, адаптацію та зміну кількох сфер діяльності. Сьогодні вона працює водійкою автобуса у Польщі та впевнено будує власне майбутнє.
Людмила народилася у Немирові на Вінниччині, однак життєві обставини привели її до переїзду за кордон.
«Я завжди шукала підтвердження свого походження. Знала, що у мене є дідусь із Польщі, але не могла знайти жодних документів. І лише тоді, коли мій чоловік знайшов там роботу, ми вирішили переїхати», — розповідає Людмила.
Родина оселилася у Польщі в червні 2015 року. Нове життя вимагало адаптації: вивчення мови, виховання дітей та пошуку стабільного заробітку. У сім’ї п’ятеро осіб — троє синів: Андрій (22 роки), Роман (11 років) та Олег (9 років).
За словами жінки, знайти роботу без знання мови та місцевої освіти непросто.
«З працевлаштуванням тут непросто. Особливо, якщо немає польської освіти, дипломів чи сертифікатів і якщо не знаєш мови. Зазвичай наші люди працюють на заводах», — каже вона.
У той період, коли діти були ще малими, Людмила шукала заняття, яке дозволило б поєднувати роботу й материнство, адже чоловік часто перебував у рейсах.
«Мені потрібно було знайти щось таке, щоб я могла і заробляти, і бути вдома з дітьми, не позбавляти їх моєї присутності та піклування», — пояснює жінка.
Так вона прийшла до кондитерства. У Варшаві пройшла відповідні курси та почала працювати, хоча раніше професійно цим не займалася.
«Торти я осилила. Але з часом зрозуміла — мені цього замало. Я знала, що можу це робити, але відчувала, що мені не вистачає ще чогось. Хотілося знайти справу, якою я зможу пишатися і відчувати, що не стою на місці».
Паралельно Людмила активно вивчала польську мову й за два місяці досягла рівня B1. Дізнавшись про набір водіїв автобусів у місті, вона вирішила спробувати себе в новій професії.
«Я подумала: а чому не я?» — усміхається вона.
Сьогодні Людмила продовжує розвиватися й не планує зупинятися на досягнутому, вважаючи власний шлях важливим прикладом для дітей.
«Я хочу ще багато чого досягти, вдосконалювати свої вміння і пишатися тим, що я є взірцем для своїх синів. Хочу не розчарувати себе і не відчувати, що прожила життя даремно».
І додає: найбільша цінність для неї — щирі посмішки людей.