Сергій Дейнеко — не лише керівник Державної прикордонної служби України, а й бойовий офіцер, який особисто пройшов пекло війни. У 2014 році він обороняв Луганський прикордонний загін, отримав важке поранення та вижив завдяки мужності свого побратима — полковника Євгенія Пікуса. Під час повномасштабного вторгнення Дейнеко продовжив виконувати бойові завдання та підтримував прикордонників безпосередньо на лінії фронту.
Вшанування героїв у Вінниці
Днями, на Алеї Слави Центрального кладовища у Вінниці відбулася зворушлива церемонія вшанування пам’яті загиблих прикордонників. У скорботній тиші побратими, вінничани та керівництво ДПСУ згадали тих, хто одинадцять років тому віддав життя, захищаючи незалежність України.
У цей день 2014 року, виконуючи бойові завдання, загинули прикордонники Євгеній Пікус, Дмитро Арнаут, Олег Сороченко та В’ячеслав Фірсов. Їхній подвиг назавжди залишився символом мужності та відданості присязі.
До могили Героя України Євгенія Пікуса прибули голова ДПСУ Сергій Дейнеко, начальник Південного регіонального управління Юрій Петрів, командир 3-го прикордонного загону імені Пікуса Сергій Лозінський, представники академії ДПСУ, бойові побратими, рідні та друзі воїна.
«Полковник Євгеній Пікус назавжди залишиться прикладом відданості присязі та мужності. Його подвиг житиме у серцях поколінь. Ми маємо гідно продовжувати його справу – захищати кордон і свободу України», — сказав у своїй промові Сергій Дейнеко.
Як Євген Пікус врятував Сергія Дейнеко
Улітку 2014-го прикордонний пункт «Красная Таловка» на Луганщині щодня потрапляв під нищівні обстріли. Бійці мужньо тримали оборону, ризикуючи життям щохвилини. Саме тоді сталася подія, яка навіки з’єднала долі Сергія Дейнеко та Євгенія Пікуса.
Під час одного з боїв полковник Дейнеко та його заступник Денис Цяцькун отримали важкі поранення. Ситуація була критичною: ворожі міни рвали землю довкола, диверсійні групи чатували поблизу, а врятувати офіцерів, здавалося, було майже неможливо.
Наше видання Vinnytsia Press Point знайшло свідка тих драматичних подій та поспілкувалось з військовим.
Ось як пригадує той день свідок подій офіцер-прикордонник Олександр Трохимець:
«Спершу били з мінометів малого калібру. Після повідомлення про цей обстріл ми кількома оперативними групами виїхали зафіксувати наслідки. На дорозі натрапили на свіжу воронку від міни й почали її оглядати.
У цей момент до нас під’їхав службовим автомобілем полковник Сергій Дейнеко. Ми саме збиралися йому доповісти, коли помітили білі «Жигулі», що на великій швидкості тікали лісосмугою. І раптом пролунав вибух. Виявилося, терористи заклали поблизу воронки два фугаси. Можливо, це тікали самі диверсанти чи їхні корегувальники, адже буквально за хвилину на те місце почали падати потужні 120-міліметрові міни, — продовжує офіцер. — Вогонь вели вже з території Росії. Очевидно, диверсійно-розвідувальна група ворога чатувала зовсім поруч.
Унаслідок вибуху Сергій Дейнеко та заступник начальника загону Денис Цяцькун дістали тяжкі поранення: осколки посікли їхні тіла».
Але Євген Пікус з побратимами під вогнем кинувся до поранених. Вони винесли офіцерів з-під обстрілу, а сам Герой особисто сів за кермо автомобіля й на шаленій швидкості доправив їх до лікарні в Біловодську. Ця відчайдушна мужність врятувала життя Сергію Дейнеку та Денису Цяцькуну.
У квітні 2018 року полковника Євгена Пікуса посмертно нагородили Золотою Зіркою Героя України. Вінничанин, який разом із побратимами не дав Росії відкрити «третій фронт» на Луганщині, став символом відваги для цілої генерації прикордонників.
Пам’ять, що живе в серці
Відтоді Голова держприкордонслужби, буваючи у Вінниці, завжди віддає шану Євгену Пікусу, який врятував його життя.
Для Сергія Дейнеко цей подвиг — не лише особиста сторінка долі, а й частина великої історії всієї прикордонної служби та України.
Це свідчення живого зв’язку між поколіннями воїнів, адже подвиг Євгена Пікуса — це не минуле, а вічна присутність.
Герої живуть у справах
Щороку на Алеї Слави у Вінниці вшановують загиблих героїв. Але справжня пам’ять — це не тільки квіти та молитви.
Це продовження їхньої справи. Сьогоднішні прикордонники тримають кордон, так само як одинадцять років тому це робили Пікус, Арнаут, Сороченко та Фірсов.
Герої не вмирають. Вони живуть у серцях побратимів і в кожному дні боротьби за Україну.