Володимир ‘Влад’ , мешканець міста Гнівань, нині служить оператором ПТРК у 5-й окремій механізованій бригаді та захищає Україну на Покровському напрямку. Однак паралельно він продовжує займатися тим, що давно стало його покликанням — вивченням історії рідного краю.
Попри те, що за фахом він не є істориком, Володимир багато років досліджує минуле Гнівані, Сутисок, Селища і Тиврова. Він є співзасновником спільноти Ретро фото та історія Гнівань Селище Сутиски,Тиврів., яка об’єднує небайдужих до локальної історії людей та поділився з Вінницький район.Онлайн своєю історією:
«Ідея виникла близько 7 років тому у гніванчанина Тараса Лемеса. Спочатку назва була “Ретро фото Гнівань”. Я підключився пізніше, і поступово в назві з’явилось слово “історія”, а також розширились територіальні межі. Напевно, в силу того, що історії цих населених пунктів дуже пов’язані», — розповідає Володимир.
Згодом спілкування у межах спільноти перейшло із віртуального у реальне: було організовано вже три зустрічі учасників.
Під час власних досліджень Володимир зробив кілька несподіваних висновків щодо історії міста.
«Гнівань набагато молодша, ніж визначає “офіційна” історія. Через поверхове вивчення теми місту приписали зайвих 250 років», — каже дослідник. «Ще одне з відкриттів — люди, що засновували поселення практично в чистому полі та дали поштовх розвитку міста на десятиліття вперед. Також розбилися стереотипи про “панів-експлуататорів”, які лише їздили в каретах та міняли кріпаків на собак. Насправді це переважно були люди з університетськими освітами, часто закордонними; говорячи сучасною мовою — висококласні менеджери й досить ефективні. Загалом “офіційна” історія (це дві книги, видані саме про Гнівань, та статті в енциклопедіях і довідниках) не розкрила і п’яти відсотків історії міста, рясніє помилками та ще радянськими штампами.»
Особливе місце у роботі дослідника займають старі фотографії та архівні документи.
«Фотографія — це відбиток часу. Мить, яку тримаєш у руках. Для мене архіви “оживляють” місто, роблять його об’ємним. Це трохи схоже на машину часу», — пояснює Володимир. «Історія ж бо жива. І постійно відкривається щось нове».
Попри службу, він намагається не переривати дослідницьку діяльність.
«Це не робота, а улюблене хобі. Важко, бо часто немає доступу до Інтернету чи бібліотек. Але коли вдається попрацювати над якимось матеріалом — це додає сил і заряджає», — розповідає боєць. «Збір максимальної інформації, перевірка з різних джерел, відсіювання хибних шляхів, відвертих міфів та вигадок, уникнення “зручної” історії. З’являється азарт, і коли розв’язується загадка чи висвітлюється чергова “темна пляма” історії міста — це як маленька перемога.»
Досвід війни вплинув на погляд Володимира на майбутнє.
«Погляди змінилися. І якщо щодо минулого вони залишилися сталими, то майбутнє виглядає вже зовсім інакше, ніж до повномасштабного вторгнення», — зазначає він.
Звертаючись до молодого покоління, Володимир насамперед бажає їм миру.
«Молодому поколінню передусім бажаю жити без воєн, а історію — не завчати, а вивчати.»
Тиврівський музей отримав рідкісну пляшку з пивоварні графа Гейдена – vinrayon.online