У четвер, 5 березня, під час чергового обміну полоненими між Україною та росією додому повернулися 200 українських захисників. Серед них — 30-річний військовослужбовець Сергій Жученко із селища Вороновиця Вінницького району.
Його рідні чекали на цю новину довгий рік і вісім місяців. За цей час були безсонні ночі, пошуки інформації, звернення до різних установ і постійна надія, що він живий.
Про це ексклюзивно для видання “Вінницький район онлайн” розповідають рідні Героя.
«Нарешті ми його дочекалися»
Батько військового Іван Жученко, який також служить у ЗСУ, але нині перебуває на лікуванні, розповідає, що родина пережила дуже важкий період.
«Ми дуже довго його чекали. Ночами не спали. Почалося все у липні 2024 року. Телефонували всюди: у частину, в Червоний Хрест, у військкомати. Шукали всюди, де тільки можна було. І люди допомагали, і командири допомагали. Усі підтримували», — розповідає батько.
За його словами, родина не втрачала надії, навіть коли інформації майже не було.
«Нарешті ми Сергія дочекалися. Його дружина Ольга майже півтора року постійно ходила на акції підтримки полонених. Я думаю, що це теж допомагає. Якщо нічого не робити, ніхто нам нічого не допоможе», — переконаний чоловік.
За словами батька, Сергій та Ольга побралися під час війни, і невдовзі син потрапив у полон. Невідомість, розпач, але Ольга сміливо почала боротися за його волю.
«Я досі не вірю, що він вдома»
Дружина військового Ольга Жученко каже, що емоції досі важко описати словами.
«Я до сих пір не вірю, що мій чоловік вдома. Слава Богу, рік і вісім місяців цих мук закінчилися. Дочекалася, виборола. Недарма ходила на акції, автопробіги, стукала в різні двері», — говорить жінка.
«Сергій проходив службу на посаді стрільця — помічника гранатометника у військовій частині А4860 на Куп’янському напрямку в районі села Петропавлівка Харківської області. Чоловік трохи змінився після пережитого, але я впевнена, що реабілітація допоможе. Він мені каже, що його головна мрія вже здійснилася — він вдома. А зараз найголовніше — відновлення», — розповідає Ольга.
Два листи за весь час полону
Під час перебування у російському полоні Сергій отримав лише два листи від дружини.
«Я писала йому постійно — через Червоний Хрест, через різні організації. Але дійшло тільки два листи. Він отримав їх цього року, у січні. Каже, що тоді дуже плакав — за всіма скучив», — розповідає жінка.
Вона каже, що навіть ці два листи стали для чоловіка великою підтримкою та надією.
Зник безвісти — і надія, що він живий
Про те, що Сергій потрапив у полон, родина дізналася не одразу.
«1 липня 2024 року він зник безвісти. Ми телефонували в частину, а нам казали, що його немає в живих. Те саме говорили і його побратими», — пригадує Ольга.
Згодом у телеграм-каналах почали з’являтися списки військових, які можуть перебувати у полоні.
«Я побачила там його прізвище, ім’я, по батькові і бригаду. Я була впевнена, що це мій чоловік. Почала вимагати відповіді. І через місяць нам підтвердили, що він у полоні. Це було величезне щастя — знати, що він живий», — каже вона.
Перші дзвінки після обміну
Після повернення Сергій поки що буде проходити реабілітацію у Львові. Подружжя ще не зустрілося особисто.
«Ми тільки говорили по телефону. А сьогодні зранку вже по відео. Це неймовірні емоції. Їх не передати…», — розповідає дружина.
Мрії після повернення
Попереду — відновлення, зустріч із рідними та нові плани на життя.
«Спочатку хочу, щоб він пройшов реабілітацію. Повернувся до життя, яке було раніше. А потім — поїдемо відпочити, до мами в гості. Планів дуже багато», — каже Ольга.
І додає найголовніше:
— «Сергій дуже хоче миру, повернення побратимів та дітей. Дуже хочу дітей…”
Повернення Сергія Жученка стало довгоочікуваною радістю для його родини, всієї Вороновицької громади та України. А для рідних полонених, які ще чекають своїх захисників, ця історія — ще один доказ того, що боротися і вірити потрібно до кінця.