У стінах храму зібралися рідні, близькі та мешканці Шаргорода, щоб провести хлопців в останню путь.
Владислав та Микола зростали без батьків, допомагали у церкві та були паламарями. На свята саме вони дзвонили у церковні дзвони. Сьогодні ж у храмі звучать дзвони скорботи й молитви за упокій їхніх душ.
Це прощання стало символом єдності громади, яка у скорботі обійняла матерів та схилила голови перед невимовним горем втрати.
Вічна памʼять хлопцям!